El alivio que siente Ernest cuando su padre se suicida durará muy poco. Pronto descubrirá que las heridas de su pasado, aquellas que creía olvidadas, están más abiertas que nunca. La oportunidad de vivir en una casa de verdad, como llama él a la casa que hereda, hace resurgir el deseo que lo acompaña desde de niño: formar una familia ideal. Sin embargo, la incapacidad para comprender a su madre y a su esposa, quienes insisten en tomar el control de sus vidas, el constante influjo de su padre y la reaparición de un viejo amor harán que se tambaleen los cimientos de su presente, aquellos sobre los que Ernest pretende construir su nueva e idílica realidad. Tanto su temática profunda y contemporánea como sus toques de humor hacen que Una casa de verdad destaque como una novela de creciente tensión psicológica a la par que cercana y dinámica.

Estamos en los años setenta y William «Mole Man» Lyttle halla en un túnel excavado bajo su casa una frase que influirá de manera irreversible en el curso del mundo: «Nuestras vidas han dejado de parecernos historias». La protagonista de esta novela autoficcional es Emma, una joven de treinta y tres años que intenta comprender sus raíces checas, aceptar la muerte de su madre y encontrar respuestas a las preguntas en torno a la desaparición de su novia. La historia no fluye a su alrededor; al contrario, se acumula y se fragmenta. Entre los restos del desastre, el nivel del agua se eleva de forma catastrófica y los incendios se vuelven cada vez más potentes. Emma avanza entre ellos en un intento por alejarse de un amor en el que se gana y se pierde a la vez. Al final de su relato, podemos llegar juntos o cada cual por su lado, pero la historia permanece. Igual que la pregunta de si la narración puede ayudar al ser humano superar los acontecimientos trágicos.

Roman scris sub formă de policier, Viaţa e a mea descrie relaţiile dintre trei femei de provenienţă socială diferită: Angela Pop, galeristă (şi proaspătă mamă), Greta Roth, poliţist la Omucideri şi Carla [Razia], lucrătoare sexuală. Suferind de depresie postnatală, Angela resimte acut nevoia de control, nevoie care ia forma, finalmente, a unei instalaţii pe care protagonista o concepe, cu titlul „Viaţa e a mea”, dedicată fiicei sale, Eliza, şi surorii sale, Raisa. În planul ei intră Carla, pe care o întâlneşte întâmplător în una dintre ieşirile în oraş, şi un fost coleg de facultate, jurnalistul Lazăr Mitrea. Carla este, însă, şi iubita – pentru o scurtă perioadă de timp – a Gretei, poliţista desemnată să investigheze moartea suspectă a Angelei Pop. Diversele linii narative se ţes în jurul acestei dileme: este moartea Angelei omucidere sau sinucidere? Dacă este crimă, cine este vinovatul? Sunt mai mulţi complici? Suspecţii cazului devin toţi apropiaţii „victimei”. Suspiciunea şi tensiunea, narativă şi între personaje, se menţine până la final, când aflăm că Angela Pop instrumentase toate relaţiile pentru a-şi duce la bun sfârşit planul: instalaţia-manifest. Dorinţa de sinucidere şi semnele degradării psihice ale personajului sunt presărate de-a lungul romanului, însă ele nu duc direct la concluzia că aceasta ar fi fost opţiunea Angelei, aşa încât dilema crimă-sinucidere se menţine până la finalul cărţii. Viaţa e a mea deconstruieşte stereotipurile şi prejudecăţi legate de familie, de gen, de sexualitate sau de tulburări psihice. Romanul se încheie, astfel, cu un manifest care invită la reflecţie, acceptare, înţelegere şi empatie.

Il sollievo che Ernest prova quando suo padre si suicida durerà ben poco. Presto scoprirà che le ferite del suo passato, che credeva richiuse, sono più aperte che mai. L’opportunità di vivere in una vera casa, come lui chiama quella che eredita, fa riemergere il desiderio che lo accompagna fin da bambino: formare una famiglia ideale. Tuttavia, l’incapacità di comprendere la madre e la moglie, che insistono nel voler prendere il controllo delle proprie vite, la costante influenza di suo padre e la ricomparsa di un vecchio amore faranno vacillare le fondamenta del presente su cui Ernest intende costruire la sua nuova e idilliaca realtà. La tematica profonda e contemporanea, costellata di sprazzi di umorismo, fa di Una casa de verdad un romanzo con una crescente tensione psicologica e allo stesso tempo coinvolgente e dinamico.

Съвременен Киев, въздушна тревога. Студентката Леся се укрива в мазето. Там случайно попада на дневника на друга студентка, медицинската сестра Наталя. Започва да чете. Наталя описва двуседмичния период преди навлизането на Червената армия в Киев и първите седмици на украинската независимост. Разказът започва с бягството на неин пациент. Той е бивш високопоставен царски чиновник, който страда от необичайна форма на шизофрения. Чрез изучаването на заболяването, Наталя се надява да си изгради име в психиатрията. За да запази достъпа си до пациента, тя трябва да предотврати бъдещите му опити за бягство. Това я принуждава сама да се заеме със спасяването на семейството му от града, защото именно заради тях той се опитва да избяга. Наталя е принудена да се довери на новия си познат Анатол и да спечели доверието на по-голямата дъщеря на пациента, Кася (Касандра), за да успее да изпълни обещанието си. Кася е главата на семейството и има свои проблеми – има ужасяващи видения, които винаги се сбъдват. Търсенето на билети за напускане на града се проточва заради поредица от, на пръв поглед, случайни нещастия. Към тях се добавя и болшевишкото въстание в града, в което са замесени близките на Наталя. Момичето се разкъсва между дълга към пациента и патриотизма, който я задържа при ранените и новозародилата се любов към офицера Васил. След разговорите със семейството на пациента, пъзелът се подрежда и Наталя разбира, че Анатол не е този, за когото се представя. В действителност той има стари сметки със семейството на пациента. Васил не помага на Наталя, а се опитва да провали бягството им. Благодарение на връзките си с украинските военни момичето все пак успява да изведе семейството с военен автомобил. Дали самата Наталя напуска града, остава отворено за читателска интерпретация. Отбой на тревогата. Леся разбира как дневникът на Наталя се е озовал в мазето. Романът завършва с три епилога – от Анатол, Васил и от близка на Наталя. През цялата книга се появяват и бележки, стилизираниот Кася, идващ от едно мистично извънвремие. История за първата украинска война за независимост през XX век, разказана от женска и ясна феминистична гледна точка на 20-годишна авторка. Книгата представя и различните жители на тогавашен Киев, от известни чужденци като Ярослав Хашек и Томаш Гариг Масарик до активните киевски евреи и поляци.

Восьмирічний Штерн живе в Грейштадті. Його батько дипломат, а мама художниця із замкнутим характером, яка все більше занурюється в себе. Хоча прямо про це й не сказано, але читач сам одразу розуміє, що рідні Штерна розлучаються. З’являється тітка Ема (сестра близького товариша Штернового батька, молодого амбіційного полковника з армії), яка доглядатиме за хлопчиком, поки його батько у відрядженні за кордоном. Він обіцяв повернутися на день народження Штерна перед самим Різдвом, але стає зрозуміло, що дотриматися цієї обіцянки дуже складно, бо вона така ж сама складна, як політична ситуація в країні. Грейштадт підозріло нагадує Софію, але це легко міг би бути будь-якої іншою центрально- / східноєвропейською столицею. Незрозумілим залишається і час описуваних подій –– різні відсилки до 30-, 40-, кінця 80-х років, навіть теперішнього часу, розкидані в різних місцях у тексті. Це створює сноподібну атмосферу deja vu і deja vexu, викликаючи відчуття повтору історії, пам’яті і травми. Роман поєднує паралельні сюжетні лінії й алюзії до таких тем, як популізм, незаконні праворадикальні організації та небезпечний вплив соціальних мереж. Книга починається, на перший погляд, з не пов’язаних подій у Грейштадті. Біля випадкових будинків, розташованих у різних частинах міста, зникає взуття; загадковий аристократ із амбітними планами прибуває своїм дирижаблем. Його летюча резиденція продовжує ширяти над містом, втілюючи таким чином відчуття загрози і тривоги, що оселилися в повітрі. Барон має підступний план, який буде розкрито значно пізніше –– вкрасти мрії жителів Грейштадта. «Перший роман болгарського романіста і одна з сенсацій літературного сезону, між історією дорослішання та політичною байкою». Libération, Франція. «Весело-моторошно-солодко-солоне повернення в дитинство одного дорослого чоловіка». Крістін Дімітрова, письменник, Літературний вісник. «Важко визначити, який це жанр, «Літо в Бурландії» містить елементи фентезі, історичного роману, казки, пригодницької історії з демонічним лиходієм. Саме можливість утечі –– цей світлий особистий горизонт –– робить книгу Мілана такою ніжною і легкою до читання. Хоча події відбуваються під важкою тінню дирижабля, що навис над містом, але в них немає нічого страшного чи безнадійного. Це яскравий роман гри та приборкання зла. Юлія Роне