Ćrtice so roman o Miji in njeni družini, ki se ji je po osamosvojitvi Slovenije zgodil t. i. izbris. Izbris prebivalcev je bil eden najtemnejših trenutkov v sodobni slovenski zgodovini: leta 1992 je bilo več kot 25.000 ljudi – večinoma nekdanjih državljanov drugih jugoslovanskih republik – nezakonito izbrisanih iz registra stalnih prebivalcev. Čez noč so izgubili pravni status, osebne dokumente in temeljne človekove pravice, s čimer so postali nevidni v lastni državi. Roman razpira tišino okoli te travme – o njej ne govori ne družina ne družba. Mijina zgodba ponuja intimen vpogled v drugo, manj slovesno plat slovenske osamosvojitve in razpada Jugoslavije. S prefinjenim humorjem in tankočutnim pripovednim glasom avtorica razkriva, kako se družbene in politične spremembe zrcalijo v vsakdanjem življenju posameznika. Slovenska literatura s tem romanom prvič dobi obravnavo izbrisa skozi perspektivo otroka – deklice, ki sprva ne razume pomena državljanstva, mej in identitete, a skozi odraščanje vse bolj dojema, zakaj je pomembno, da imaš “dovolj črtic” na zadnji črki svojega priimka.

Ми у віддаленому містечку Номе, Аляска, йде 1921 рік. Ада Блекджек, молода інупіатка, вирішує залишити свого сина Беннета, хворого на туберкульоз, у притулку, доки не зможе забезпечити йому прожиток. Незабаром їй випадає щаслива нагода: корабель із Сіетла. На борту — чотири дослідники, сповнені жаги до пригод і колоніальних фантазій, а також кішка Вік. Вони прямують до острова Врангель — останнього притулку мамонтів — аби приєднати цю територію до Британської конфедерації; тому розшукують когось з інупіатів, хто готуватиме їм їжу та шитиме одяг. Ось так Ада, незважаючи на передбачення шамана, вирушає в арктичну експедицію. За кілька місяців усі дослідники загинуть, і Аді доведеться виживати самотужки на острові Врангеля, лише в компанії Вік. Для цього вона муситиме стати схожою на Велику Північ і повернути собі свою ідентичність жінки-інупіатки, придушену роками колоніалізму. Під час своєї трансформації вона зіткнеться з глибинами криги і самої себе, голодом, смертю Бога, ведмедем Нануком, а також з ймовірністю того, що вона не повернеться до Нома, коли припливе рятувальний корабель. Навіщо їй рятувати сина, якщо колоніальний порядок ніколи не дасть йому можливості реалізуватися? Чи зможе вона бути хорошою матір’ю, якщо повернення загрожує їй рабством? Її повернення має допомогти Беннету пізнати ніжність та їхню кригу.