Розділ 3
НОРА
«Погибелі передує гординя,
падінню ж — бундючний дух».
Книга Приповідок 16:18.
До того, як зустріти нових друзів, Нора займалася своїм особистим життям. Планувала його так, як планують робочий час –– через дослідження, сортування та графіки. Який рейтинг цієї постановки? Чи достатньо хороші відгуки? Чи беруть участь відомі актори? Чи потрапляє до списку на перегляд? Не шукаючи компаній. Спостерігаючи, як жінки її віку рухаються групами, немов стадо диких кабанів у пошуках їжі –– чоловіків, задоволень та вражень. Їй здавалося надмірним відповідати чиїмсь капризам та очікуванням. Тому її особисте життя приросло, як хвіст, до робочих справ. Болгарка поєднувала відрядження з культурними подіями –– виставками, концертами, театральними постановками. Нора тішилася тими «втечами», саме так їх і називала. Кілька разів їздила на ретрит. Організатори обіцяли «трансформаційні проживання», «внутрішні подорожі» та «надсилання бажань Всесвіту». Після того, як повторила своє символічне народження, а потім проплакала, повзаючи по підлозі, як немовля, зрозуміла, чому в групі нема чоловіків. Жоден нормальний чоловік не дриґатиме ніжками, очікуючи, що його пеленатимуть. Й інше дратувало її. Напевно існувала якась змова, через яку жінки на ретриті повинні мати неохайний вигляд –– не мити волосся, не носити бюстгальтери; не змивати макіяж або ж зовсім не користуватися косметикою, ходити в бавовняних розтягнутих штанах, витягнутих на колінах, і почати палити, якщо кинули. Подібна розпущеність спостерігалася і в розмовах. Матрони, які в реальному житті були ідеальними мамами, дружинами та корпоративними левицями, втрачали почуття міри, коли мусили ділитися своїми гріхами.
На одному такому ретриті в Родопах учасниці давали обіцянку не говорити ні з ким, окрім організаторки –– жінки невизначеного віку –– можливо, за сімдесят –– із довгим білим волоссям, у білому одязі та взутті. «Та вона схожа на рекламне обличчя засобу для прання», –– вивчала її Нора. –– Якби я продовжувала працювати в рекламному агентстві, то зробила б із нею відео для телебачення. Жоден менеджер маркетингу не відмовився б подивитися, як його бабуся пере одяг. Всі боготворили жінку в білому –– хотіли їй сподобатися, брехали про свої гріхи –– перебільшували їх та прикрашали. «Я не надто добра мама –– ставлю кар’єру вище, ніж догляд за дітьми», «Зраджую своєму чоловіку», «Віддала батька в госпіс і не відвідувала його аж до смерті» –– що важчими були провини, то більше шансів потрапити в зону уваги біловолосої. Нора сідала серед них на підлогу і мовчки слухала сповіді. Коли дійшла черга до неї, втупила свій темний погляд у дистильовано сині очі наставниці й заявила: «Вживаю наркотики. Якщо перестану, помру».
Кілька годин після групового сеансу одна з помічниць –– молода жінка з сильно затягнутим волоссям, також одягнена в біле, постукала в двері кімнати й попросила її покинути центр цього ж вечора.
— Ми повернемо Вам повну суму, але Ви не можете залишатися тут. В умовах договору, який ви підписали, заборонено вживати алкоголь та наркотичні речовини.
Нора нічого не сказала. Вона очікувала такої розв’язки, навіть бажала її. «Зараз я подивлюся, грішниці нещасні, яка з вас найбільш безнадійна. Я чи ви?» Може, їй подобалося перемагати в усіх битвах, або ж насправді вона не могла без антидепресантів. Вона не розлучалася з металевою скринькою. Відкривала її з ранковою кавою. Аддералл її рятував від постійної втоми, тримав у чудовій формі під час постійних зустрічей на бігу, вчасно надаючи їй потрібну інформацію. Її робота складалася з безкінечних оцінок, прогнозів та складних рішень. Без права на помилку. Десятки очей, втуплених у неї, очікували як її успіхів, так і провалів. Вона мала підтримку, але й ворогів теж. В обід приймала другу дозу, а ввечері, коли серце стукало в грудях, а руки тремтіли, Нора приймала заспокійливе, з яким адреналін засинав, щоб знову прокинутися наступного дня.
Завдяки словам про «маленьких воїнів», саме так називали антидепресанти, її життя ставало стерпним. Помилка з дозою призвела до нападу в Берліні. Вона купила квиток за місяць до події. Її водій, вихований молодий чоловік, який закінчив консерваторію, але не зумів зробити музичну кар’єру, часто вмикав у машині пісні Верди. Одного вечора, повертаючись із фабрики харчових добавок, вона згадала, що невдовзі –– європейське турне попдіви. Щойно зайшовши додому після десятигодинного робочого дня, Нора купила квиток онлайн. Обрала концерт у Берліні. Дата збігалася з плановим відрядженням.
Того дня вранці вона вилетіла з Софії. Від аеропорту «Тегел» поїхала прямо до офісу, розташованого неподалік «Александр Плац». День минув у напружених презентаціях та дискусіях. Їй не терпілося прийти нарешті в готель і зняти діловий костюм, який, окрім парфумів, пахнув пальним із літака й терміналом. Хотілося десь швидко перекусити. Під час останньої зустрічі вона влізла в суперечку з колегою-чоловіком з надлишком тестостерону і патріархальним мисленням, на думку яких, жінки найкраще справляються в бізнесі з подаванням кави. Нора бачила зневажливе ставлення колеги: коли перетиналася з ним у дверях, він прискорював ходу і майже її виштовхував; грубо перебивав та ставився з явною зневагою до її слів. У кінці дискусії підстрибнув, просичав щось образливе своєю рідною мовою. Нора вдала, що не розуміє. Чоловік кинув ручку, якою перед тим стукав по столу, і вийшов із зали. «Цього разу донесу на нього щодо порушення корпоративної етики», –– заприсяглася вона, вийшовши з офісу з тремтячими колінами й затерплими пальцями. Подивилася на годинник –– до концерту залишалася година. Вона не мала часу позбутися запаху пального і терміналу. Тому взяла таксі до одного бістро, яке було поряд із місцем події. Замовила салат, до якого майже не доторкнулася. Випила одне мартіні й разом із ним вечірню дозу «маленьких воїнів». Відчула знайоме запаморочення та сповільнення пульсу. Подивилася на годинник на руці –– був уже час іти. Зазирнула в туалет, щоб поправити макіяж. Уважно намалювала губи темною помадою і підвела стрілки. Відчула, що готова до кращої частини дня.
У ложі її зустрів офіціант. Нора замовила собі друге мартіні. Не зрозуміла, коли прийшли всі інші. Навіть не зауважила, що музиканти підігрівають публіку перед появою Верди. До того, як знепритомніти, згадала, що коли їхала в таксі, проковтнула без води ще одну дозу антидепресанта.
Того вечора «маленькі воїни» наступили численною армією.
Коли вона отямилася, окрім чорношкірого лікаря, який навис над нею, помітила незнайомців, які метушилися довкола. Один із них –– великий бородатий чоловік, що тримав її за руку. Вона невпевнено встала, а він допоміг їй сісти на крісло. Музика вже розтрясала залу, і Нора не чула, про що говорили лікар та худорлявий русявий чоловік. Напевно про її стан. В неї боліла голова. Торкнулася чола –– і на пальцях залишилася кров. Русявий чоловік глянув на неї кілька разів. Таких, як він, Нора бачила щодня –– могла їх розпізнати за категоричними жестами, навіть не чуючи імперативного тону. Успішні й самозакохані чоловіки, які вірили, що керують життями інших. В моменти слабкості Нора їм заздрила. Вона ніколи б не керувала чиїмось життям, бо не дає ради й зі своїм. Ціла група в ложі повела її в лімузин до крутелика і повезла у відділення швидкої допомоги, де їй перев’язали рану на її голові. Вона трохи очуняла лише тоді, коли її залишили в готелі. З нею з машини вийшов бородатий чоловік. Нора попросила сісти ненадовго в лобі-барі. Він посадив її на м’який шкіряний диван.
–– Я зараз повернуся, –– сказав незнайомець і пішов углиб лобі-бару.
Нора помітила, як вільно він рухається через фоє. «Точно немає дому, повного дітей», –– подумала вона. За мить чоловік з’явився з чашкою чаю в одній руці та віскі в іншій.
–– Для тебе теплий напій, –– він сів напроти неї. –– Я Йохан.
–– Нора, –– відповіла вона і ковтнула трішки чаю. –– Дякую, Йохане.
Чоловік почухав бороду і посміхнувся
–– Мій тато казав, що якщо й існує напій, який вирішує всі проблеми, то це чай.
–– Твій тато мав рацію, –– видихнула Нора. –– Фізичне й емоційне тепло сприймається одним і тим самим мозковим центром.
Йохан зацікавлено підвів брови й поправив одну підтяжку.
–– Навряд чи навмисно, але, коли мама сердилася, тато ставив чайник на плиту.
Нора вдивлялася в нього.
–– Ти звідки?
–– Я швед. Ти болгарка.
––Ти мене розсекретив.
–– Це ще одне розсекречення... –– і промовивши ці слова він витягнув металеву скриньку з кишені. –– Не знав, чи варто залишати її в твоїй сумці, допоки ми були в лікарні. Чесно кажучи, хотів її викинути, але, вочевидь, ти маєш й інші.
Нора мовчки потягнулася по неї і сховала. Помовчала і встала:
–– Перепрошую, що через мене пропустили концерт.
–– Не переживай, –– сказав Йохан, залпом випивши те, що залишилося на дні; піднявся і подав їй візитку. –– Подзвони завтра, щоб я знав, як ти почуваєшся.
Не встигла Нора відповісти, як він повернувся і вийшов із готелю. Вона не пам’ятала, коли востаннє хтось хотів знати, як вона почувається. «Почуваюся жахливо».
Літак до Софії вилітав перед обідом наступного дня. Коли вона пройшла паспортний контроль, набрала номер із візитки.
–– Звучиш значно краще, –– сказав Йохан. –– Жаль, що сьогодні летиш назад. Адріан організував коротку зустріч у лобі-барі з Вердою та двома іншими з ложі –– з парою з Ізраїлю.
Ще рано-вранці Норі подзвонив грек; незрозуміло, як він знайшов її номер. Бадьорим тоном сповістив їй, що надіслав запрошення на фінальний концерт туру. «Прекрасна нагода побачитися всім у Римі», сказав він. «Самовпевнений, але з добрими намірами», –– подумала Нора і прийняла пропозицію. Потім розповіла ідею Арестидеса Йохану.
–– Адріан любить робити приємні жести. Я друг Верди і також буду там, –– пояснив швед.
Нора не запитала, наскільки близький друг, але після розмови, поки чекала, відкриття гейту, перевірила в інтернеті його ім’я. Виявилося, що він відомий сучасний фотограф. У статті було написано, що він супутник поп-діви. На фото він або стирчав своїм високим зростом за нею у натовпі, або відчиняв їй дверцята машини. «Вони не виглядали як справжня пара. Не торкалися одне одного. Він радше був подібний на її охоронця». По гучномовцю сповістили, що гейт відкрито, і вона пішла до виходу.
