Каква следа оставяме? На какво сме готови, за да постигнем целта си? Какво бихме пожертвали, за да сме в мир със себе си? Две двойки, чиито пътища не би трябвало да се пресекат – различно социално положение, образование, среда. Общото помежду им – мечтата за дете. Тя ги изправя един срещу друг в най-важната битка в живота им.

Тази книга с кратка проза е свидетелството на един войник за опита му от голямата война. За вярата на фронта, братството между военните, страха и надеждата, смъртта и Любовта. Авторът преработва собствените си травматични спомени, но текстът може да се превърне в психотерапия не само за него, а и за читателите. Авторът говори за себе си, преразказва реалността и сънищата, но преди всичко запечатва живота на ръба. Разказва за хората с голямата Любов, върху плещите на която всичко. Тук се появява Окопният Господ, започва Най-новият Завет, украинската култура в раницата става опора, а признатите майстори на военната литература не издържат изпитанието на реалността. Те не знаят нищо за нас, украинците. За себе си можем да говорим само ние, защото на Източния фронт всичко се промени. И Артур Дрон говори за това открито и директно. Както говорят онези, които са били на ръба. И са се върнали.

Чи думала коли-небудь колишня вчителька української мови 72-річна Віра Тиха, що на заході власного, хай і не простого, але ж цілком щасливого життя вона опиниться у Будинку для літніх людей? Звісно, ні. Ще менше вона могла собі уявити, що туди її привезе єдиний і такий коханий син. Але пані Віра переконана: вона тут точно ненадовго. Просто надворі літо 2022 року – війна, її син Толя день і ніч волонтерить, а невістка з дітьми вимушено евакуювалися закордон, село на Київщині, в якому вони мешкають, оговтується після воєнних дій та окупації. А їй з хворим серцем, щоби син не хвилювався, може, й дійсно краще перебути поки тут, подалі від лінії фронту, у відносно безпечному маленькому селі, де війна хіба що по телевізору, у компанії, так би мовити, однолітків. Хай цим одноліткам і далеко за сімдесят. Але замість комунікабельних стареньких Віра Тиха потрапляє у світ зранених, колючих, саркастичних стариганів, що з дня у день просто спостерігають, як їхні життя закочуються за небесний життєкрай. «Там, де заходить сонце» – це тепла і щемка оповідь про життя на його заході. Роман, що підіймає важливі і болісні теми крізь історії людей і їхні стосунки, в першу чергу, з власними дітьми. Текст терапевтичної дії, яка так потрібна усім нам у ці непрості часи. Або, як каже сама авторка, книга-пластир на зранене серце.

Sisifo vaga per l’inferno spingendo una sedia a rotelle vuota e non sa di preciso che cosa ci faccia lì, eccetto che deve passare a prendere sua figlia – affetta da molteplici disabilità – dal centro diurno. Una missione che fallisce di continuo, e al termine della quale ritorna delusa nel fatiscente appartamento al piano terra di uno stravagante condominio. Quando la sua padrona di casa, apparentemente dal nulla, si mette a conversare con lei, Sisifo inizia di colpo a ricordare. Giorni come strani sintomi è una lotta contro il tedio, un’indagine sui confini della maternità, della speranza e della disperazione, della vita e della morte.

Wysokie bloki mieszkalne prowincjonalnego miasta, lata dziewięćdziesiąte. Bintu dorasta w rozbitej rodzinie. Jej kongijski ojciec to fanatycznie religijny człowiek, niespełniony pisarz, który nie może znaleźć pracy i całe dnie spędza na pisaniu swoich wspomnień. Im bardziej ogarnia go rozczarowanie, tym częściej sięga po alkohol i tym bardziej agresywny staje się w domu. Mimo to Bintu uwielbia ojca i próbuje sprowadzić go na właściwą drogę. Kiedy jednak staje się jasne, że nie da się go uratować, zrywa z nim wszelki kontakt. Trzydzieści lat później Bintu powiela ten sam schemat. Rozwiedziona i skłócona z synem, nadal mieszka w podupadłych już blokach i zmaga się z własnymi uzależnieniami. Pewne oparcie daje jej praca nauczycielki, aż do chwili, gdy w szkole traci kontrolę i zostaje zmuszona do zmierzenia się z traumami z dzieciństwa. „Salumu potrafi opisać Bintu całkowicie od środka, tak jak robią to doświadczeni pisarze powieściowi. Dzięki licznym wymownym detalom tworzy niezwykle realistyczny portret trzech udręczonych istnień: Bintu, ojca Yumy i matki Kristel. Bintu to debiut marzeń.” De Standaard „Salumu boleśnie szczerze opisuje w oszczędnej, lecz precyzyjnej prozie, jak to jest dorastać jako dziewczynka i kobieta o innym kolorze skóry w środowisku, gdzie kolor skóry wciąż pozostaje czynnikiem decydującym. Bintu to mocny debiut o „codzienności rasizmu”. Het Nieuwsblad

Као што је истакнуто у њеном поднаслову, књига Сваштоловац садржи приче о 44 необична предмета из близине и даљине. Радознали и разнолик избор, тематски распоређен, обухвата изненађујућа открића из целог света: чизме из Бутана, плочице из Барселоне по дизајну Гаудија, чаше за вино из Баскије, брош у облику срца из Сарајева, еспадриле са Пиринеја, скарабеји из старог Египта, канту за отпатке из Њујорка, комад наранџасте тканине са „Плутајућих пристаништа“ у језеру Изео, словеначког змаја, мапу Источног Берлина и још много тога. Причајући приче о конкретним предметима, Екатерина Петрова заправо говори и о местима из којих потичу – Дрвенграду и Катмандуу, Љубљани и Луизијани, Белведеру и Билбау, Селчуку и Централ парку – а истовремено их ставља у шири лингвистички, културни, историјски, антрополошки или географски контекст. Инвентивна мешавина путописа, есеја и кратких прича, текстови су пажљиво истражени и зачињени занимљивим чињеницама, али преломљени кроз субјективни поглед ауторке, као и кроз њену личну биографију као путника, преводиоца и сваштоловца. Уметнички трансформисан естетским оком Љубе Халеве, једне од најистакнутијих савремених бугарских илустратора, изглед књиге на диван и духовит начин хвата дух и расположење прича. На тај начин и сама књига постаје леп, пријатан и радостан предмет – за читање и читање, за поседовање и за поклон.

Are douăzeci și patru de ani, este pe jumătate napolitan și pe jumătate maghiar, a studiat la Bologna, ar vrea să devină regizor și încă își caută drumul: acesta este portretul inițial al personajului principal din O zic pe scurt, remarcabilul roman de debut al lui Davide Di Lorenzo. Se numește Davide, la fel ca autorul, și îl întâlnim pentru prima dată la Budapesta, orașul în care s-a născut și a crescut mama lui. A lăsat în urmă Italia, prietenii, familia, iar cu toate că viața în străinătate nu îl scutește de aventuri grotești, existența lui de zi cu zi rămâne apatică și lipsită de direcție. O călătorie la Berlin nu va schimba lucrurile, care încep să se pună în mișcare abia odată cu admiterea la o școală de cinema și mutarea la Roma. Pădurea de pini, nopțile petrecute dansând (și, implicit, întorsăturile rocambolești), oboseala și noile întâlniri îl vor trezi treptat pe Davide, preocupat să dezlege un mister: apariția absurdă, dar tot mai frecventă, a unui ou spart pe palier. Davide Di Lorenzo reușește să redea cu fidelitate ironică viața cotidiană a unui tânăr aflat în pragul maturității, atât în dimensiunea ei domestică și melancolică, cât și în cea a nenumăratelor seri la Roma sau a petrecerilor pline de alcool prin Europa. O zic pe scurt este un roman degajat și emoționant, care păstrează ritmul dezlânat și prospețimea specifică vârstei de douăzeci de ani.

Дружня компанія сформувалася після інциденту на концерті італійської поп-діви Верди в Берліні, на якому болгарка Нора втратила свідомість через надмірне вживання психостимуляторів. Присутні в ложі грецький підприємець Адріан, швецький фотограф Йохан, а також пара з Ізраїлю –– терапевт Сол та художниця Ліліт допомогли постраждалій. Ці шестеро поступово зближуються і починають зустрічатися в різних містах Європи. Усі вони виглядають успішними та щасливими, але глибоко всередині носять травми минулого. Ці травми породжують у кожного «дрібний гріх» –– пристрасть до алкоголю, психостимулятори, зраду, брехню, маніпуляцію та самовпевненість. Нора захоплюється Йоханом, а Адріан і Сол вирішують створити сучасний ретрит-центр на острові Крит. Компанія збирається туди на відпочинок. Під час групової терапії кожен ділиться своїм «дрібним гріхом». Ліліт стверджує, що чужоложила з Адріаном. Вражений почутим, Сол вдається до древнього ритуалу перескакування через бика, який символізує суд Божий. Бик його ранить. Через деякий час кожен з них намагається впоратися з поразками того дня. Йохан уже не п’є. Ліліт та Андріан живуть разом у Сан-Франциско. Нора лікує свої залежності, а Сол стає інвалідом. Одного дня йому приходить посилка від Ліліт –– його старі терапевтичні записки. Там написано, що скоріш за все Ліліт народилася від кровозмішення. Звичайно, що на груповій сесії вона збрехала, щоб покарати його за жорстокі висновки. Її «дрібний» гріх був брехнею, а не зрадою.

Și dacă toți vor uita o poveste despre identitate, înstrăinare și neînțelegere, este primul roman al Selmei Skenderović, laureată a Festivalului de literatură pentru tineri „Urška” 2020. Și dacă toți vor uita este un roman al maturizării și al căutării identității, care continuă să exploreze întrebările pe care autoarea și le-a pus deja în volumul său de debut, de proză scurtă, „De ce taci, Hava?”. Povestea este o narațiune intimă, la persoana întâi, a unei studente, despre complexul de a aparține unei clase, consecințele violenței familiale, înstrăinare și probleme identitare. Cum poți trăi când ești un străin atât „aici” cât și „acasă”? Zina este fiica unor imigranți din Kosovo, care decide să urmeze studii universitare. După ce se mută dintr-un mic orășel sloven la cămin, în Ljubljana, își caută calea între lumile care o definesc. Pentru ea există două lumi: cea de aici, din Slovenia, și cea din Kosovo, așa cum există două lumi și între ea și părinți, între ea și „ai ei” (imigranți din alte părți) și sloveni, dar și altele două, în ea însăși. Să se distanțeze, să se îngrădească, să se apropie, să se contopească sau să se excludă? Dar cu cine, în fața cui sau de cine, când, până la urmă, toți suntem oameni. Zina e o observatoare severă a lumii din jur, a părinților, a ei înseși. Reflectează la cine este cu adevărat. Își dorește propriul spațiu, o lume în care să existe mai multe îmbrățișări decât violență. Cu cât va prelua mai puține tipare patriarhale în existența ei tot mai independentă, cu atât mai bine îi va fi. E complet conștientă de asta. Și de faptul că singur îți trasezi drumul în viață. Cel puțin din momentul în care te împotrivești manipulărilor și loviturilor care în anumite locuri încă mai sunt considerate ca fiind o educație adecvată. Zina, prin gândirea ei clară și prin analiza evenimentelor din viața ei și a rudelor din Kosovo, vorbește despre diferențele dintre oameni care se află la o distanță unii de alții de „numai” 700 de kilometri, sau de numai câțiva centimetri, în propria familie.

De rijzige appartementsblokken van de provinciestad, jaren negentig. Bintje groeit op in een verscheurd gezin. Haar Congolese vader is een fanatiek religieuze man, een aan lagerwal geraakte schrijver die geen werk vindt en overdag aan zijn memoires werkt. Hoe gedesillusioneerder hij raakt, hoe meer hij naar de fles grijpt en hoe agressiever hij thuis wordt. Desondanks adoreert Bintje haar vader en probeert ze hem op het juiste pad te houden. Als het echter duidelijk wordt dat hij niet te redden valt, verbreekt ze alle contact. Dertig jaar later is Bintje in hetzelfde bedje ziek. Gescheiden en vervreemd van haar zoon, woont ze nog altijd in de intussen verloederde blokken en worstelt ze met haar eigen verslavingen. Haar job als leerkracht biedt enige houvast, tot ze ook op school de controle verliest en wordt gedwongen haar jeugdtrauma’s onder ogen te zien.

Старица се взира в миналото си: в безгрижното си детство, в последвалите го жълти звезди, във влака за Треблинка, очакващ я на кюстендилската гара през 43-та, в зрелостта си в народната република и в старостта си в наши дни. Петнайсетгодишната ѝ внучка се бори в Канада с предателството и самотата. Ще намерят ли двете път една към друга? Дали пренесените през десетилетията горчиви уроци ще послужат и днес? Това е историята на едно семейство – в нея има война, гонения и раздяла, но също воля за живот и любов.

Náhodná skupina fanoušků italské popové divy Verdy se spřátelí po incidentu na koncertě v Berlíně, kde Bulharka Nora omdlí v důsledku předávkování psychostimulanty. Všichni přítomní v lóži, řecký podnikatel Adrian, švédský fotograf Johan, pár z Izraele, terapeut Sol a umělkyně Lilith, oběti pomáhají. Celá společnost se postupně sbližuje a začíná se setkávat na různých místech Evropy. Každý z nich se zdá být úspěšným a šťastným člověkem, ale hluboko uvnitř si nese traumata z minulosti. Tato traumata rodí v každém z nich „drobný hřích“ – závislost na alkoholu, psychostimulantech, nevěru, lhaní, manipulaci a aroganci. Nora se zamiluje do Johana a Adrian se Solem se rozhodnou vybudovat moderní retreat centrum na ostrově Kréta, kde všichni přátelé stráví společnou dovolenou. Během skupinové terapie se každý z nich podělí o svůj drobný hřích. Lilith prohlásí, že strávila noc s Adrianem. Sol, otřesen tím, co slyšel, podstoupí starověký rituál skoku přes býka, který symbolizuje Boží soud. Rituál se nezdaří a Sol je fatálně zraněn. Postupem času se každý z nich snaží vyrovnat se škodami, které ten den způsobil. Johan přestal pít. Lilith a Adrian žijí společně v San Franciscu. Nora se zotavuje ze závislosti a Sol je invalidní. Jednoho dne dostane Lilith balíček - Solovy staré poznámky z terapie. Píše se v nich, že Lilith je pravděpodobně plodem incestu. Uvědomí si, že na skupinovém sezení lhala, aby Sola potrestala za jeho krutý úsudek. Jejím „drobným“ hříchem byla lež, ne nevěra.