Навіть коли здається, що час застигає, а земля зупиняється, приходить зима. Сіріє небо, шелестять висохлі трави, мерехтять гірлянди під гул генераторів — більше для світла, ніж для свята. Люди живуть війну як уміють, роблять свій вибір, як можуть: відпустити чи хай там що, аби свої були цілі? Чи стане серця для любові у темну добу? У засніжених очеретах Дніпра, на спустілих вулицях, що стікаються з пагорбів до траси, у темних хатах, де поріг обсипають маком від нечисті, а душі померлих приходять за Різдвяні столи, Яна переступає через дірку в паркані і вплутується у дилеми, де немає ані правильних запитань, ані відповідей, але є Максим, непевність, любов і вівці.

Дружня компанія сформувалася після інциденту на концерті італійської поп-діви Верди в Берліні, на якому болгарка Нора втратила свідомість через надмірне вживання психостимуляторів. Присутні в ложі грецький підприємець Адріан, швецький фотограф Йохан, а також пара з Ізраїлю –– терапевт Сол та художниця Ліліт допомогли постраждалій. Ці шестеро поступово зближуються і починають зустрічатися в різних містах Європи. Усі вони виглядають успішними та щасливими, але глибоко всередині носять травми минулого. Ці травми породжують у кожного «дрібний гріх» –– пристрасть до алкоголю, психостимулятори, зраду, брехню, маніпуляцію та самовпевненість. Нора захоплюється Йоханом, а Адріан і Сол вирішують створити сучасний ретрит-центр на острові Крит. Компанія збирається туди на відпочинок. Під час групової терапії кожен ділиться своїм «дрібним гріхом». Ліліт стверджує, що чужоложила з Адріаном. Вражений почутим, Сол вдається до древнього ритуалу перескакування через бика, який символізує суд Божий. Бик його ранить. Через деякий час кожен з них намагається впоратися з поразками того дня. Йохан уже не п’є. Ліліт та Андріан живуть разом у Сан-Франциско. Нора лікує свої залежності, а Сол стає інвалідом. Одного дня йому приходить посилка від Ліліт –– його старі терапевтичні записки. Там написано, що скоріш за все Ліліт народилася від кровозмішення. Звичайно, що на груповій сесії вона збрехала, щоб покарати його за жорстокі висновки. Її «дрібний» гріх був брехнею, а не зрадою.

Восьмирічний Штерн живе в Грейштадті. Його батько дипломат, а мама художниця із замкнутим характером, яка все більше занурюється в себе. Хоча прямо про це й не сказано, але читач сам одразу розуміє, що рідні Штерна розлучаються. З’являється тітка Ема (сестра близького товариша Штернового батька, молодого амбіційного полковника з армії), яка доглядатиме за хлопчиком, поки його батько у відрядженні за кордоном. Він обіцяв повернутися на день народження Штерна перед самим Різдвом, але стає зрозуміло, що дотриматися цієї обіцянки дуже складно, бо вона така ж сама складна, як політична ситуація в країні. Грейштадт підозріло нагадує Софію, але це легко міг би бути будь-якої іншою центрально- / східноєвропейською столицею. Незрозумілим залишається і час описуваних подій –– різні відсилки до 30-, 40-, кінця 80-х років, навіть теперішнього часу, розкидані в різних місцях у тексті. Це створює сноподібну атмосферу deja vu і deja vexu, викликаючи відчуття повтору історії, пам’яті і травми. Роман поєднує паралельні сюжетні лінії й алюзії до таких тем, як популізм, незаконні праворадикальні організації та небезпечний вплив соціальних мереж. Книга починається, на перший погляд, з не пов’язаних подій у Грейштадті. Біля випадкових будинків, розташованих у різних частинах міста, зникає взуття; загадковий аристократ із амбітними планами прибуває своїм дирижаблем. Його летюча резиденція продовжує ширяти над містом, втілюючи таким чином відчуття загрози і тривоги, що оселилися в повітрі. Барон має підступний план, який буде розкрито значно пізніше –– вкрасти мрії жителів Грейштадта. «Перший роман болгарського романіста і одна з сенсацій літературного сезону, між історією дорослішання та політичною байкою». Libération, Франція. «Весело-моторошно-солодко-солоне повернення в дитинство одного дорослого чоловіка». Крістін Дімітрова, письменник, Літературний вісник. «Важко визначити, який це жанр, «Літо в Бурландії» містить елементи фентезі, історичного роману, казки, пригодницької історії з демонічним лиходієм. Саме можливість утечі –– цей світлий особистий горизонт –– робить книгу Мілана такою ніжною і легкою до читання. Хоча події відбуваються під важкою тінню дирижабля, що навис над містом, але в них немає нічого страшного чи безнадійного. Це яскравий роман гри та приборкання зла. Юлія Роне

Зберігати мовчання і стати спільником? Чи звернутися до правосуддя і боятися помсти? Матео повертається до рідного дому в Мадриді після звільнення з архітектурного бюро, в якому працював у Барселоні. Коли він випадково знаходить пістолет серед речей свого батька Хуана, він починає підозрювати, запідозрює, що той був причетний до теракту ЕТА, який стався двадцять років тому в цьому районі. Паралельно читач дізнається історію Мален, яка у 2000 році спланувала вбивство судді в тому самому районі, де мешкають Хуан і Матео, але реалізація цього плану мала неочікуваний фінал. У пошуках істини Матео розкриє приховані таємниці, які можуть безжально зруйнувати як його життя, так і життя людей, яких він любить. На основі реального теракту, що стався двадцять п’ять років тому в Мадриді, Антоніо Льєрас у своєму першому, вражаючому романі розмірковує про спокуту та можливість змінити власне життя. А також про те, як через десятиліття після розпаду ЕТА жертви та кати намагаються відбудувати своє життя після спільного минулого, сповненого жорстокості та помсти.

Ця книга короткої прози — свідчення солдата про досвід великої війни. Віра на фронті, братерство між військовими, страх і надія, смерть і Любов. Автор пропрацьовує власні травматичні спогади, але текст може стати психотерапією не лише для нього, а й для читачів. Автор говорить про себе, переповідає реальність та сни, але передовсім фіксує життя на межі. Розповідає про людей великої Любові, на яких все й тримається. Тут обʼявляється Господь Окопний, починається Найновіший Завіт, стає опорою українська культура в рюкзаку, а визнані метри воєнної літератури не витримують випробування реальністю. Їм про нас, українців, нічого не відомо. Про себе можемо говорити тільки ми, бо на Східному фронті все змінилось. І Артур Дронь говорить про це відверто і прямо. Як говорять ті, які були на межі. І повернулися.

«Невидимі» –– роман про неприйняття інакшості, у якому діти вигадують своїх батьків. Молода жінка, яка виросла в Дитбудинку, намагається подолати травми дитинства. Після низки розлук вона зустрічає Дару –– покинуту дитину, в якій упізнає маленьку себе. Прив’язується до неї й вирішує, що будь-якою ціною знайде спосіб подарувати їй життя, якого вона сама ніколи не мала. Це роман про людей із периферії суспільства. Різні сюжетні лінії переплітаються, щоб розповісти одну спільну історію: про невидимість.

У Києві в січні 1918-го майбутнє втрачає певність, а Кассандра втрачає віру у власні пророцтва. Та мало хто усвідомлює глибину катастрофи, що на них чекає. Усю складність становища розуміє Наталя, медсестра Кирилівської лікарні для душевнохворих і донька її пацієнта з дивним ім’ям Кася, з якою Наталі випало шукати дорогу з майже оточеного більшовиками Києва. Наталя пише щоденник, фіксуючи події та описуючи різних мешканців тогочасної столиці: від ексцентричних театралок до солдатів УНР та більшовицьких агітаторів. І в деяких моментах Київ понад сторічної давності може нагадати сучасний. Врешті Наталя стикнеться з одвічною дилемою війни: «Лишитись тут і боротись чи поїхати?».

Ми у віддаленому містечку Номе, Аляска, йде 1921 рік. Ада Блекджек, молода інупіатка, вирішує залишити свого сина Беннета, хворого на туберкульоз, у притулку, доки не зможе забезпечити йому прожиток. Незабаром їй випадає щаслива нагода: корабель із Сіетла. На борту — чотири дослідники, сповнені жаги до пригод і колоніальних фантазій, а також кішка Вік. Вони прямують до острова Врангель — останнього притулку мамонтів — аби приєднати цю територію до Британської конфедерації; тому розшукують когось з інупіатів, хто готуватиме їм їжу та шитиме одяг. Ось так Ада, незважаючи на передбачення шамана, вирушає в арктичну експедицію. За кілька місяців усі дослідники загинуть, і Аді доведеться виживати самотужки на острові Врангеля, лише в компанії Вік. Для цього вона муситиме стати схожою на Велику Північ і повернути собі свою ідентичність жінки-інупіатки, придушену роками колоніалізму. Під час своєї трансформації вона зіткнеться з глибинами криги і самої себе, голодом, смертю Бога, ведмедем Нануком, а також з ймовірністю того, що вона не повернеться до Нома, коли припливе рятувальний корабель. Навіщо їй рятувати сина, якщо колоніальний порядок ніколи не дасть йому можливості реалізуватися? Чи зможе вона бути хорошою матір’ю, якщо повернення загрожує їй рабством? Її повернення має допомогти Беннету пізнати ніжність та їхню кригу.

Као што је истакнуто у њеном поднаслову, књига Сваштоловац садржи приче о 44 необична предмета из близине и даљине. Радознали и разнолик избор, тематски распоређен, обухвата изненађујућа открића из целог света: чизме из Бутана, плочице из Барселоне по дизајну Гаудија, чаше за вино из Баскије, брош у облику срца из Сарајева, еспадриле са Пиринеја, скарабеји из старог Египта, канту за отпатке из Њујорка, комад наранџасте тканине са „Плутајућих пристаништа“ у језеру Изео, словеначког змаја, мапу Источног Берлина и још много тога. Причајући приче о конкретним предметима, Екатерина Петрова заправо говори и о местима из којих потичу – Дрвенграду и Катмандуу, Љубљани и Луизијани, Белведеру и Билбау, Селчуку и Централ парку – а истовремено их ставља у шири лингвистички, културни, историјски, антрополошки или географски контекст. Инвентивна мешавина путописа, есеја и кратких прича, текстови су пажљиво истражени и зачињени занимљивим чињеницама, али преломљени кроз субјективни поглед ауторке, као и кроз њену личну биографију као путника, преводиоца и сваштоловца. Уметнички трансформисан естетским оком Љубе Халеве, једне од најистакнутијих савремених бугарских илустратора, изглед књиге на диван и духовит начин хвата дух и расположење прича. На тај начин и сама књига постаје леп, пријатан и радостан предмет – за читање и читање, за поседовање и за поклон.