Гей, дівчата, де я тільки не була. Я працювала у торгівлі, окрім двох років роботи зі свинцем на заводі, де я вставляла матриці військових радарів, які використовувалися поблизу Японії, я знаю, що наші хлопці були там і вони сказали нам, трохи розчаровані, що наша робота лежить на дні океану.
Я народила сина, коли розпався Радянський Союз. Тоді не було майже нічого. Вибачте, що говорю так, на нашому місцевому діалекті. Як сказав італієць, у якого я працювала кілька місяців після розпаду Радянського Союзу, я була col culo per terra. З дупою на землі. Я жила в квартирі свекрухи, в нас не було ні птахів, ні тварин. Потрібно було довго чекати у черзі за молоком. А я з маленькою дитиною... Зарплати запізнювалися місяцями. Ми інвестували безглуздо, і втратили всі заощадження. Тоді робилися всякі схеми з приватизацією. І тоді я сказала чоловікові, ану поїду я у Пітер, у Санкт Петербург, побачу, може щось куплю звідти і продам у нас. Тоді я заробила близько тисячі євро. Там я побачила, що товар привезений зі Стамбула та Пекіну. Так, Бейджинга. І подумала: якщо вони звідти привозять товар, значить, є сенс, зробили якісь розрахунки і вийшло дешевше. А чому б і мені не поїхати прямо до турків, а не об’їжджати на Пітер?
Боже, дівчата, бачити який цей килим брудний? Вибачте, але я вже давно не їхала поїздом, нічого не змінилося з 80-х. Цей килим потрібно викинути. Я хочу отримати румунське посвідчення особи, бо не знати, з цією війною, може воно мені знадобиться. Господи, так погано поводився той службовець, який оформляв мої документи... Офіс знаходився у старому місті. Він погано ставився до всіх. Можливо зараз щось змінилося, працюють молоді. Я сказала йому тоді... Моя бабуся похована у Римнікул Вилча.
Дідусь повернувся додому в 44-ому році, щоб забрати ще деякі речі після еміграції. Але росіяни закрили кордон. Одинадцять років вони не бачили один одного, не писали один одному, бо не було можливості. Лише після смерті Сталіна дозволили їм відвідувати один одного. Вибачте, я розхвилювалась. Але дідусь проживав з іншою жінкою, була в них також і дитина. Він помер через рік після повернення бабусі. Інфаркт. Йому було шістдесят років, скільки ж і мені зараз. Але я ще не хочу помирати!
Мені здається мій тиск підвищився. Тому що розхвилювалась. Так і буває, тиск піднімається і появляються соплі нізвідки.
Так, про що я говорила, бо вже забула... Ах, про Стамбул. Першим поїхав мій чоловік, але він привіз якісь непотрібні речі... Бюстгальтери поганої якості, губну помаду, яка погано пахла, навіть не можна було нею губи красити. І я сказала: залиш, я поїду. Тоді модною була шкіра. Я почала купувати шкіряні куртки. Але, турки показували одну якість у вітрині, а після покупки ставили щось інше в сумку. Розміри не були добрі... Потім я побачила... Що спина стовбурчилася... Я їх притискала, щоб розправити. Але турок казав мені, що от робітники працюють вночі і схоплюють будь-який розмір, вони навіть плутають перед із задом від безсоння. Ага, тоді я сказала: а шо, наші молдавани дурніші? У нас була найбільша шкіряна фабрика з Радянського Союзу, але шо, як директор не був добрий... Фабрика пішла разом із Союзом. Тоді я собі сказала: давай куплю шкіри і сама буду шити. В той час я навіть ґудзик не знала пришити, але навчилася. Спочатку я не хотіла купувати найдорожчу шкіру. Але турок сказав мені, що інакшу не має значення. Добре йшло... Я продавала на ринку. Поки не вийшла шкіра з моди.
Тоді я почала їздити в Пекін, і брати звідти ватянки. Там, на центральній вулиці, було гарно, все прикрашено квітами. Але коли ти заходив на побічні вулиці, такий сморід був... Не знаю, у них не було каналізації як слід, чи що там було... Одне жалую, що не пішла подивитись... це, як називається... Стіна... Китайський Мур. Я весь час казала що піду наступного разу, в Пекіні була разів сім, але не встигла... Мені потрібно було щось купити в магазині, але я не хотіла платити за ночівлю... Потім почалися проблеми зі здоров’ям і довелося закрити фірму...
Дівчата, все працює з гормональною системою, вона вас будить і з нею лягаєте спати. Все залежить від гормонів. У мене були проблеми зі щитовидною залозою і я більше не могла працювати. Відтоді я почала слухати лікаря Берга. Він американець, але я його слухаю в російському перекладі. Я думаю, що його хтось вб’є, бо він їм прямо каже все. Доктор Берг говорить, що яловичина має бути з яловичини, яка бачила сонце, яка паслася надворі. Коров'яче серце і печінка дуже здорові. Яловичину потрібно їсти раз на тиждень. Вона багата жирними вітамінами, залізом. Що, все, проїхали митницю? Добре що не перевіряли мій багаж, бо маю яйця для сестри... А, у нас ще одна митниця? Я думала що все, якщо поміняли колеса. Лиш би не забрали від мене, вона дуже хотіла яєць від моїх домашніх курей, сестра мені телефонувала, щоб я її принесла... Ми їмо яєчок кожний день. По два. Кладу трохи солонини в сковороду - бо це корисний жир, не як маргарин або ці рослинні жири. А потім до четвертої не їм, не відчуваю голоду. Фрукти їмо помірно. А хліб, картоплю - зовсім не їмо, так рекомендує лікар Берг. У мого чоловіка цукровий діабет другого типу і він дотримується цього режиму. Зі 120 кілограмів він схуд на 90. Слухайте й ви Берга, пошукайте його в інтернеті.
Й я була в Дубаї, дівчата, і пам’ятаю той готель схожий на корабель з парусом, яке було все кольорове, кожний стіл, кожен стілець, кожна стіна випромінювали радість, а не як тут, з цими запорошеними кольорами в поїзді. Пам’ятаю, що я бачила вантажівку повну, повну червоних троянд... Я ніколи не бачила стільки троянд в одному місці. І я не розуміла навіщо стільки троянд? Потім я запитала когось і мені відповіли, що під час зустрічі шейхів всюди ставлять квіти. Виготовляються композиції з квітів. У Дубаї при народженні хлопчика дають 50.000 долярів. Уявляєте, дівчата? Але тільки народжені там їх отримують, а це третина населення. Дві третини - це працівники з інших країн, з Індії, які працюють на місцевих. У них був шейх який поділився й з населенням. Тоді я їздила і в сафарі. В Дубай я більш в екскурсію їздила, а в Китай і Туреччину по роботі. Я багато подорожувала.
Дівчата, йдіть звідти де не почуваєтеся добре. Я дуже довго жила в будинку, де мені було зле, і відколи переїхала в цей новий будинок, я себе відчуваю інакше, таке відчуття, що я завжди тут була. Я також зробила собі один поверх для майстерні, але хтозна, чи я ще працюватиму. Але найголовніше це ізоляція. Тепло потрібно не стільки створювати, скільки утримувати. У мене теж є такі вікна, темніші, але коли гріє сонце, то дуже жарко. У мене є сонячні панелі. Я сама їх привезла із Тайваню. Тому що не хотіла підключуватися до Union Fenosa.1 Також хочу використовувати геотермальну енергію. Газом не користуюсь. Будинок ще будуємо, але й живемо в ньому. Вже багато років.
Ми не так, як сусіди, які за два роки побудували свої будинки на вкрадених грошах, а не на зароблених. Я не брешу – я сплатила усі податки, тому що не хотіла проблем. А сусіди - за два роки збудували свої будинки, бо треба було чекати поки бетон висохне, інакше за добу були б їх збудували. Тобто за день. Один збирав гроші для Плахотнюка, інший, я думаю, допомагав йому. Я чесно вам кажу. Почали дорогу робити, ще й гроші у нас просили, та навіщо мені давати гроші на дорогу, яку має будувати ратуша? Після того як збудували її, вони закрили нам дорогу до дому. Поставили там трактор. Чоловіче, кажу я йому, як мені до дому дістатися? Я кликала поліцію, і в ратушу зверталася, але вони сказали що нічого не знають, і що на цю дорогу немає авторизації. Як немає авторизації? Не можна ні соломи на громадській дорозі поставити без авторизації. Може хтось в ратуші взяв хабара і закрив очі.
Я хотіла підключитися до системи водопостачання, знаєш скільки часу мені це зайняло? Дев’ять місяців! Кожний підпис займає один місяць. І думаєш, що дають тобі милостиню коли відписують. Тепер я ще маю копати сім метрів до каналізації. Але копати можуть тільки фірми, які мають авторизацію, а мій син дізнався, що вони всі ці фірми засновані людьми з міністерства, тобто через посередників, родичів, як і робилося за часів Плахотнюка. Одна просила в мене 3 000 євро щоб копати сім метрів, інша 20 000 леїв, а інша 15 000 леїв. За сім метрів! Я б їх сама викопала, але потрібно мати авторизацію від оператора водопостачання та каналізації. Тут без сумнівів є якась схема, ану розслідуй, ти ж журналістка. У Німеччині платиш 1 500 євро і одразу отримуєш воду. А я вже заплатила 2000 євро. І в мене досі немає води. У Румунії є закон, що взагалі не треба платити за підключення, всі кошти бере на себе держава.
Боже, як росіяни бомбардували Україну в ці дні, на Різдво, на Новий Рік... І як відправляють своїх солдатів на фронт у черевиках невідповідного розміру, з простроченою їжею... Росіяни завжди так ставилися до людини. Коли прийшли в 44-ому році, знищили все. Все крали.
Мій прадід загинув на війні в Японії. У 1905 році.
Коли почалася війна, я зателефонувала сестрі в Румунію і сказала, що приїду до неї, якщо буде потреба.
Я взяла близько сотні малих ватянок, які тримала в своєму гаражі, неношені, нові-новенькі, і віддала їх біженцям. Господи, як вони йшли у тому морозі, тільки з торбою в одній руці, а в другій з дитиною... Коли приїжджали бідні, маю на увазі, що спочатку багатих приходило більше.
Ну, що, заснула? Я теж лягаю спати, але баба не може спати на такому матраці, та ще й шум...
1. Молдавська компанія, що спеціалізується на виробництві та розподілі електроенергії.
