Вона вже пів години ходить коридорами «Проклятої» будівлі й не може знайти ці «Прибацані» двері. Пройшла повз надписи – «Гівняні», «Підарські», «Класні», «Крутезні» і «Звідки ці двері?», а від «Прибацаних»  немає і сліду. Щоразу, коли приходить туди, то таке відчуття, наче робить це вперше, хоча це вже щонайменше десяте відвідування. Коли намагаєшся ступати лише по білій частині шахової підлоги цими однаковими коридорами, то чуєш, як лунають крики. Останній візит не був винятком. Але сталося дещо ще цікавіше. В один момент, коли вже зовсім зневірилася, перед нею з’явилися одні червоні двері. Прочитала табличку. Ввійшла.
– Вітаю!
Кабінка було порожньою. У кабінеті – близько десяти віконець, але всі вони закриті, порожні, покинуті. 
– Давайте вже, скільки ще на вас чекати? – пробурмотіла літня жінка, яка магічним чином з’явилася за столом перед пластмасовою перетинкою.
– Я прийшла, щоб мені видали додаток до податкової декларації. За сплачений податок на майно.
– А, такого не робимо.
– Сказали, щоб звернулася до вас, бо є помилка в першій декларації.
– Дайте документ, – жінка простягнула руку до вікна й насупилася, щоб показати , що цей рух коштує їй великих зусиль. Лідія передала першу папку й нахилилася до інших, які були в її сумці. Рука працівниці, як пружина, висмикнула документи. Лідія ще не встигла випрямитися, як почула знервований голос.
– Але ж це не всі документи!
– Так ось же вони, – Лідія простягнула їх, а жінка висмикнула ще різкіше.
– Що ж не так із цим сертифікатом? Воно ж правильне.
– Так, але документи від вашої колеги не були правильними.
– Що ж неправильно? 
– Боряна Сімова не повинна бути в списку. Вона померла.
– Це не моя проблема.
– До кого мені тоді звернутися?
– Платіть знову – і дам вам новий документ.
– Не потрібен новий документ, потрібно змінити одну сторінку в цьому. 
– Не можна так просто взяти і змінити сторінку. Якщо колеги щось сплутали, ідіть до них.
– Я їм уже телефонувала. Вони сказали, щоб я йшла до вас.
Жінка з кабінки вже понаставляла документи перед вікном і не чула (або не хотіла чути) пояснень Лідії.
– Вони на четвертому поверсі в кімнаті «Бляха», сині двері. Ідіть туди й питайте. 
Звісно, ледь знайшла ліфт, щоб підійнятися на четвертий поверх. Усі ліфти в «Проклятій» будівлі були пронумеровані для зручності відвідувачів, бо кожен ліфт підіймався лише на визначений поверх. Ідея була така, щоб ліфти не перетиналися. Це означало, що на деякі поверхи дістатися складніше, ніж на інші, бо треба змінювати ліфти. Лідія зрозуміла це відносно швидко. Усвідомила також, що всі ліфти спускаються на перший поверх, і прорахувала, що найлегший спосіб пересуватися – взяти будь-який ліфт униз і звідти шукати той, який зможе довезти її на потрібний поверх. 
Так зробила й зараз. І хоч зорієнтувалася дуже швидко з ліфтами, але цілу вічність шукала кабінет «Бляха», який був аж біля туалету на четвертому поверсі. Проте якби її почало нудити після нього, то хоч знала, де може виблювати. 
Зайшла. Робота кипіла. Справи, звісно, не були робочими, але активність шалена. Чоловік у кінці кімнати рубався в комп’ютерні ігри і кричав щось у гарнітуру. Біля нього пані середнього віку фарбувалася. Хтось читав, інший просто шелестів аркушами. До машини з квитками стояла охорона. Коли Лідія зачинила двері за собою (трішки голосніше, ніж потрібно було), охоронець прокинувся й покликав її взяти квиток. Вона натиснула на кнопку, хоч була єдиною відвідувачкою в кімнаті. Номер – 1313 – одразу висвітився над третім віконцем, де сидів лисуватий пан середнього віку у великих окулярах. 
– Чим можу допомогти?
Лідія здивувалася ввічливості працівника.
– Ваші колеги з кабінету «Прибацаний» мене відправили через одні податкові декларації.
– Давайте подивимося, чи вам сюди, – пан простягнув руку, і вона вручила йому документи.
– Є помилка в документах спадкоємців.
– Давайте гляну. В системі все коректно.
– Не знаю, чому в системі не показує, але Боряна Сімова мала бути маркована як померла. 
– Це точно не було позначено.
– Добре, а що я можу зробити?
– Насправді я міг би це скоригувати, але мені потрібно, щоб ви принесли акт про смерть.
– Де мені його взяти?
– Дуже просто. Злізайте на перший поверх, найближчий ліфт – точно з другого боку туалету.
– Та-а-а-ак…
– Потім треба обійти, щоб дістатися до сходів, злізаєте два поверхи вниз, потім ліворуч, по колу праворуч і треті двері справа ваші, чорного кольору.
– Дякую!
Лідія не була впевнена, що запам’ятала всі інструкції, але здавалося незручним повторювати перед великими окулярами пана.
– Після того можете повернутися – і зареєструємо смерть. Працюємо до 16.00.
Завжди кажуть, що працюють до 16.00, хоч на дверях будинку написано, що до 17.00. Не було зрозуміло, чи ту єдину годину вигадали працівники, щоб піти раніше, чи щоб відвідувачі могли вийти з будівлі перед кінцем робочого дня. У будь-якому випадку Лідія мала надію зробити справи за чотири години, які виділила на це. Майже перебігала між поверхами. Про всяк випадок. Незважаючи на незрозумілі інструкції, знайшла чорні двері без проблем. Переплутала лише так зване «коло», яке було черговим круглим фойє. Останнє з трьох, але найбільше. Натиснула на ручку на дверях. Зачинено. На мить Лідія злякалася, що робочий час цього кабінету інший, але побачила дзвінок збоку – до «Пекельної» кімнати. Натиснула. Майже одразу почула клацання. Двері самі відчинилися. Лідія уважно їх штовхнула і ввійшла. Стіни й підлога були повністю чорними, і якби не картини (серед них «Пекло» Боша і «Сатурн, який проковтує свого сина» Гойї), не було б зрозуміло, де закінчується одне й починається інше. За чорним столом сиділа червона постать. Мала велике гіпнотизуючи око, блискучі червоні щупальця та червоний блискучий червоний костюм – трішки темніший за шкіру.
– Добрий день, – ледь встигла сказати Лідія.
– Добрий день, здогадуюся, що ви по акт?
Лідія кивнула головою. Тіло відкрило одну з шухляд стола. Від неї піднялося біле світло й почувся звук, подібний на спів. Лідія не змогла розібрати мелодію чи слова, бо шухляда закрилася надто швидко.
– Сідайте, будь ласка, – сказав чиновник і вказав на крісло. – Скажіть ім’я того, хто помер.
– Боряна.
– Боряна…
Однією рукою працівник указав на Лідію, щоб вона продовжувала, а іншою совав папки в шафі стола, третьою ж поправляв картину позаду себе. Мозок Лідії був надто захоплений роздумами, щоб зрозуміти, звідки взялася третя рука. Це зайняло на кілька секунд більше, ніж було потрібно, щоб продовжити.
– Сімова.
У момент, коли назвала прізвище, працівник перестав шукати й витягнув одну папку.
– Та-а-а-ак, – відкрив папку. – Померла 5 травня цього року. Зовсім недавно, значить. Бачу, що процедура виконана й повинен бути акт. 
– Я не пряма спадкоємиця, організовую один поділ, але в документі не позначена її смерть. Відправили мене сюди. Щоб я взяла акт про смерть і принесла в кабінет «Бляха». Щоб там позначили Боряну Сімову як померлу. 
– Лідія здивувалася, що встигла все це сказати, доки велике синє око кліпало в очікуванні. 
– Ох, ті з кабінету «Бляха» дуже некомпетентні. Зараз заповнимо. Маєте дані? 
Лідія дала одну зі своїх папок.
– Будь ласка! Дякую вам!
Постать почала заповнювати документи. Лідія намагалася не дивитися на око. Їй це здавалося грубим. Раділа, що може використовувати ввічливу форму, бо не була впевнена у статі працівника. А вже було надто пізно запитати. Та й бюрократичне середовище аж ніяк не схиляло до таких запитань. 
– Так. Ось воно.
Відклав акт убік і відкрив папку Лідії.
– Лиш це візьму. Це вам уже не потрібно.
Не показав, що бере звідти, але Лідія була впевнена, що немає потреби сперечатися. Чиновник відкрив другу шухляду. Лідія підскочила, бо звідти долинули верески та спалахнув вогонь. Полум’я охопило кімнату червоним. Тіло кинуло в шухляду старі документи. Полетіли іскри та попіл. Шухляда закрилася, і працівник витерся від сажі, яка приклеїлася до блискучого жакета. 
– Ось так, – працівник подав аркуш Лідії. – Знову до колег. Не переживайте, що ім’я на документах не збігається з тим, яке ви хотіли. Це те саме.
Вона взяла аркуш і кивнула. Вийшла з кабінету й видихнула. Подивилася на аркуш. Там було написано: «Підтвердження смерті». Виявилося, що саме це мали на увазі в кабінеті «Бляха». Був новий документ, який прискорював роботу. Що саме прискорював, незрозуміло. Хоча вона й була єдиною в черзі, її знову попросили витягнути білет. Стала біля одного віконця, де на неї насварилися, що витягла новий номер, а треба було піти до людини, яка її вже обслуговувала. Хоч її весь час посилали між працівниками, чоловік у великих окулярах таки зробив роботу. Написав якусь примітку і сказав Лідії повернутися з нею в кабінет «Прибацаний». Лідія спустилася на перший поверх і знайшла ліфт на другий – на те саме місце, де були червоні двері. Побачила працівницю у вікні. Підійшла до неї і простягнула записку.
– І що тепер ? – запитала зневажливо.
– Ваші колеги мені її дали. Сказали, що з цим ви мені видасте додаток до податкової декларації. 
– Послухайте, пані, – почала, навіть не глянувши на записку, – я казала вам, що доповнення так просто не видаються. За це треба платити.  
– А чому я маю платити за помилки ваших колег? 
– А що, я повинна платити за їхні помилки?
– Ні, просто треба, щоб ви мені роздрукували одну сторінку, – сказала Лідія крізь зуби. Якби вона могла просунути руку через малу дірку й задушити працівницю, точно це зробила б. Перед тим, як отримати чергову їдку відповідь.
– Чи все нормально? – запитав чоловік у смугастому костюмі й синій сорочці, у якому вона впізнала колишнього однокласника з гімназії. – Пешо.
– Пешо, привіт!
– Що сталося? Чую, що ви тут сваритеся. 
– Це не вперше сьогодні. Як ти не чув мене ще три години тому? – сказала Лідія й кинула злий погляд у бік насупленої працівниці.
– Я прийшов лише залишити деякі речі тут. Офіс мій на останньому поверсі, але довелося вийти тут, бо почув, що хтось кипить.
– Мої нерви.
– Це недобре, – повернувся до чиновнички. – Допоможи їй, бо хімію склав, дякуючи їй.
Лідія засміялася. Працівниця залишилася така ж насуплена. Пешо помахав обом. А з Лідією домовилися, що скоро побачаться, прекрасно знаючи, що цього не буде. Вона почула принтер ще перед тим, як повернулася до віконця. Коли підійшла, на неї вже чекала виправлена сторінка. Чиновнички не було. 16:01. Робочий час закінчується точно о 16:00.