ВТЕЧА

Томаш Томан сидить в автобусі і прямує до Стамбула. Втікає. Від чеського правосуддя. Учора він влаштував гулянку для своїх друзів із празького району Їжні Мнєсто. Дику гулянку. Таку, як коли ви прощаєтеся з людьми, яких, цілком можливо, уже більше ніколи в житті не побачите. Але ще дикішим було те, що Томану довелося пережити впродовж минулих місяців.
Його портрет показували на телебаченні, його розшукували – «чоловік, який вбив». У бійці, що спалахнула під ранок біля одного з празьких клубів. Міський суд Праги відправив його за ґрати на багато років.
Проте зараз він сидить в автобусі, у нього досі легке похмілля і він думає про те, що ж, власне, відбулося. Для цього він має вдосталь часу, адже дорога до Туреччини, на яку йому вчора склалися друзі – нескінченна. А потім він ще хоче суходолом дістатися аж до Південно-Східної Азії. «Mission impossible».
Стамбул. Він сідає на літак, мама придбала йому квиток, і так він добереться до Таїланду. Бангкок, тут би можна було зникнути. Втім, Томан не хоче зникати. Він хоче виграти час і вигадати план, як очистити своє ім’я.
У Таїланді він затримається ненадовго, подейкують, що в Австралії легко можна знайти добру роботу, принаймні так йому порадив якийсь емігрант у Бангкоку. Він прямує на протилежну півкулю.
Мельбурн. Йому пощастило, в Австралії він справді одразу влаштовується в кейтерингову компанію, ще й із житлом. Своє «житло» він облаштує на складі алкогольних напоїв під сходами. «Моя робота полягала в тому, що ми організовували бенкет, проте тільки випивку. Ми кудись приїжджали, усіх споювали, а потім усе це спаковували і знову їхали додому», – описує, чим він заробляв на життя в Австралії.
У цей час його вже розшукує Інтерпол.
Через візу Томан змушений щотри місяці виїжджати з Австралії. Останнього разу він полетів на Балі.
Денпасар. Усе йде за планом. Коли він повертається після тритижневої відпустки, його зупиняють на паспортному контролі. «Так, а ви відійдіть у сторону, – сказали мені. Якийсь час я ще вдавав із себе героя, мовляв, мій літак ось-ось відлетить, проте я вже знав, що тенета впали…».
Поліція відвозить його на скутері, Томан, тримаючи в руках валізу, їде галасливими вулицями Денпасара, і думає про те, як виглядає азійська в’язниця. Він уявляє себе в переповненій камері з десятками азіатів і європейських контрабандистів наркотиків, і роздумує про те, що його намагання уникнути в’язниці щойно провалилися.
Тим часом вдома в Чехії телеканал Nova повідомляє про успіх мисливців за головами, тобто детективів, які здійснюють цілеспрямовані розшуки. Після того, як «слід чеського вбивці» загубився в Австралії, на нього знову натрапили «в індонезійській Джакарті». «Відтак, знову проблема: чеський вбивця тепер міг загубитися в країні, де проживає 230 мільйонів людей», – описує репортер телеканалу Nova, кадри з азійської столиці супроводжує екшн музика. «Але чеська поліція мала перевагу – у її лавах був уродженець Індонезії. Тож він своєю рідною мовою зміг домовився з місцевою поліцією про арешт», – підсумовує репортер.
Томана заарештували не в Джакарті, тобто на острові Ява, а приблизно за 1200 кілометрів звідти – на острові Балі. Окрім недосконалої географії репортаж має ще декілька слабких місць. Уся історія подається як бравурна операція чеських стражів закону. Однак репортер ані словом не обмовився, як взагалі могло трапитися так, що Томану вдалося втекти.
До того ж, редактор нехтує законодавством. Він не може називати Томана вбивцею. Його засудили не за вбивство, а за нанесення тяжких тілесних ушкоджень, що призвели до смерті.
Індонезійські поліцейські саме зупинили скутери й разом із Томаном прямують до ресторану. Вони замовляють їжу. Стіл гнеться під тарілками з екзотичними запахами та барвами. Але в Томана зник апетит. «Я трохи нервувався».

ВʼЯЗНИЦЯ

В’язниця в Денпасарі не така вже й погана. Її називають віллою. Як не дивно, чоловіки й жінки тут мешкають разом. Вдень тут усі байдикують, а хто в гарних стосунках з охоронцями, може й випити. А головне, Томан тут може користуватися смартфоном з інтернетом. У чеській в’язниці він би міг про таке тільки мріяти.
Індонезія не має договору із Чехією про обмін злочинцями, втім чеська сторона веде переговори про екстрадицію. Зараз це гра на час. Томан у камері переглядає свою справу. Він вивчає чеську пресу та натрапляє на мій репортаж про братів Бартів. Один із героїв цієї історії видається йому знайомим. Професор Штраус.
Через декілька хвилин я отримую повідомлення в Facebok. «У мене щось для вас є. Гадаю, пан Штраус махлює із своїми експертними висновками. Я на Балі, можу написати вам більше. З повагою Томаш Томан».
«О, це цікаво. Напишіть мені, коли повернетеся з відпустки».
«Я не у відпустці, я у в’язниці».
Так почалося наше дев’ятимісячне спілкування. Я отримала доступ до матеріалів його справи.
«Не лякайтеся, коли будете читати справу, вони про мене пишуть, ніби я якийсь живодер. Але я не вбивця».
Справа об’ємна, і гортати її – не надто приємне заняття. Світлини з місця злочину, жорстокі кадри, кров, детальні описи смертельних травм, сліди, свідчення.

ГАУДІ З ГОЛЕШОВІЦЕ

Cross Club в празькому районі Голешовіце. «Спочатку це був де-факто бар для знайомих. Деякий час ми працювали напівлегально, у нас не було дозволу на експлуатацію обʼєкта, ми не відповідали всім необхідним нормам. Однак поступово ми ставали професіоналами», – розповідає в інтерв’ю, опублікованому на сайті Cross Club, лінійний продюсер Томаш Зденєк на прізвисько Лоренцо.
Клуб видно з дороги, його прикрашають скульптури зі шматків брухту, що натхненні індастріалом. «Дизайн створювався здебільшого неплановано, особливо на початках усе було спонтанним. Дизайнер Фанда Хмелік, коли щось створює, то робить це в стилі Гауді, без чітких планів. На початку було багато спроб і помилок, компонування. Спершу ми збирали матеріал – здебільшого на металобрухті – коли його було достатньо, починали щось будувати, зазвичай не закриваючи при цьому клуб на ремонт», – пояснює Лоренцо. Якщо інспекторам із безпеки сняться жахіття, то в цих снах усе виглядає як у Cross.
«Це не було так, що дизайнер прийшов до нас із детальними кресленнями, що і як саме буде виглядати… Нічого подібного… Востаннє, наприклад, у нас були проблеми з отриманням дозволу на експлуатацію тераси, її створювали за таким самим принципом, тобто спершу ми її побудували, а потім почали вимірювати і прораховувати – вона з самого початку була більшою, ніж треба, потім ми вже її скоригували відповідно до норм, потім зробили план, і вже за готовим витвором розробляли проєкт. Але ні норми, ні держустанови до цього не готові. До того, щоб щось створювалось як мистецький проєкт, як витвір», – розповідає Лоренцо на сайті Cross.
Йшов 2008 рік. На терасі з проблематичним дозволом, тобто на незданій в експлуатацію терасі десь під ранок лежить мертве тіло в крові.
Того вечора у Cross прийшов Томаш Томан. Двадцять сім років. У минулому – дві судимості. Зараз умовно засуджений за нанесення тілесних ушкоджень і шантаж.
Біля барної стійки він зустрічає Даніела Л. Двадцять шість років. Список судимостей ще більш різноманітний. Двічі був умовно засудженим, двічі сидів у в’язниці – на совісті має збут героїну чотирнадцятирічній дівчині, домагання, розбійницький напад і цілу низку пограбувань.
Деніел Л. провокує, він налаштований на бійку. Можливо, Томан теж, він не з тих, хто дозволить себе образити. Якщо інспекторам із безпеки сняться жахіття, то в цих снах усе виглядає як бійка між цими двома в Cross.
Томан і Деніел Л. виходять на вулицю. Бійка завершується менше ніж за хвилину. Свідчення свідків скаламучені спожитим алкоголем і трохи розмиті, бо все це трапилося між першими і другими півнями. У ранковому мороці. Свідки говорять про удари кулаками, ногами, про статую, що зривається, про «залізний звук, удар по голові». Даніел Л. залишається нерухомо лежати на землі.
Томан тікає, на місце приїжджає швидка, поліція. Але робота є лише для патологоанатома.

РОЗШУК

«Я приїхав на роботу о шостій-сьомій. На терасі лежало тіло. Поліція конфіскувала і відвезла статую. Це відразу ж стало предметом обговорення в мережі. У цих дебатах фігурували дві речі: або що двоє хлопців жорстоко побилися, або що впав камінь та вбив його. І раптом я виявився таким же винним, як і нападник», – розповідає мені в барі, на місці злочину, скульптор-самоук Франтішек Хмелік.
Хлопці з Cross тоді одразу ж доєдналися до розшуку. Хтось казав, що той, хто втік, мешкає в празькому районі Їжні Мнєсто. Любитель бійок.
Тим часом Томан сидів у пабі з друзями, по телевізору транслювали новини. Ведуча розповідала про мертвого в голешовіцькому клубі.
Згодом Томан заслухав звинувачення в нанесенні тяжких тілесних ушкоджень, що були спричинені Даніелові Л. Через рік міський суд Праги відправить його до виправної колонії середнього рівня безпеки.

МАМА

«Після винесення вироку я була розбитою. Але потім суддя припустилася помилки. Вона забула продовжити строк перебування Томаша під вартою. Їм довелося випустити його на волю, де він мав чекати на початок відбування покарання. Я оплакувала його втечу, але вболівала за нього», – пише мені Їржина Томанова, мати засудженого. У новорічну ніч 2010 року Томаш Томан уже був в Австралії.
«Коли потім його заарештували на Балі, це стало для мене шоком. Хоча я весь час чекала цього. Найгірше – це телеканал Nova. По ньому передавали, що чеська поліція спіймала жорстокого вбивцю. Я зламалася. Місяць була на лікарняному», – розповідає вона.
Однак потім вона спакувала свої речі й вирушила до сина в Індонезію, щоб мати змогу навідувати його у в’язниці. Звідти вона пише адвокатам і мені.
Упродовж цих дев’ятнадцяти місяців ув’язнення на Балі Томаш Томан дійшов висновку, що поворотний момент у його справі настав тоді, коли до неї залучили судового біомеханіка Їржі Штрауса.

ПРОЦЕС

Я читаю в справі, як Франтішек Хмелік свідчив у суді. Йдеться про його статую. Металева конструкція, складена з кількох частин, стояла перед клубом. Витвір, який він створив заради втіхи. Питання полягає в тому, вбив чи не вбив Даніела Л. гострокутний камінь вагою в п’ятнадцять-двадцять кілограмів, що був встановлений у горішній частині статуї.
Хмелік стверджує, що саме цей єдиний шматок, з-поміж сотень тонн іншого металобрухту, що знаходиться в Cross, що саме цей єдиний, який, можливо, вбив Деніела Л., він точно не розміщував на сталевій конструкції.
«Мені сказали, що цей камінь, ймовірно, був встановлений зверху. Я намагався щось вивідати, оскільки на терасі прибирають щодня, прибиральниці проходять повз, ми щодня проходимо повз, але мушу визнати, що я нічого не довідався, щоби хтось помітив, що в скульптуру був вставлений камінь… Цей камінь не від мене», – записала секретарка судового засідання.
Хмелік надав світлину, на якій зображена конструкція без горішнього каменя. Він аргументував це тим, що камінь би перетискав кабель і «не був доцільним».
«Я ніколи не бачив той камінь… Я питав прибиральниць, і вони… стверджували, що ніякого каменя не було», – повторює він. Звідки ж тоді на створеній ним конструкції взявся речовий доказ? Хмелік сказав, що камінь поклав хтось із відвідувачів клубу.
Після нього в суді свідчив біомеханік Штраус. Судовий експерт, якого запросили провести розрахунки, який саме удар став смертельним для Даніела Л. Чи помер він унаслідок бійки, чи через те, що йому на голову впав камінь.
«З погляду біомеханіки це неприпустимо!» – виголосив він перед судом твердження, відлуння якого я чутиму ще впродовж наступних років.
Він сказав, що не може такого бути, щоб учасники бійки звалили конструкцію заввишки 150 сантиметрів і щоб при цьому камінь влучив у чиюсь голову. Він дійшов висновку, що травми, які отримав Даніел Л., мусив спричинити Томан ударами ніг та тим, що бив його головою об конструкцію.
Утім свідки свідчили про падіння статуї.
Патологоанатом Міхал Беран стверджував, що знайшов на камені сліди біологічного матеріалу й що падіння каменя «добре пояснює виникнення смертельної травми». Мовляв, за тридцять п’ять років своєї медичної практики він ще не бачив такого удару ногою по голові, який би міг спричинити таку травму, яку отримав Деніел Л. Хіба що, якби гіпотетично Томан його копав важким підкованим черевиком.
Утім того вечора Томан був у кросівках.
Однак суддя, як можна прочитати у вироку, дійшла висновку, що «більш об’єктивно й логічно механізм травми описав професор Штраус».
Вона закреслила варіант «камінь» і винесла вердикт: 12 з половиною років.

СУМНІВИ

Томан сидить в індонезійській камері над своєю справою. Підсумовує і підсумовує. Його обурило, що у формулах, які доводили його провину, Штраус переплутав зріст двох учасників бійки. Він говорить про Деніела Л. як про нижчого за зростом. Але все було навпаки, Даніел Л. був на понад десять сантиметрів вищим і, як зазначено також у звіті про розтин, значно кремезнішим. Крім того, на момент, коли він звалився на землю, в нього було 3,5 проміле у крові.
«Штраус не знав умови задачі і пропонував розв’язання», – пише мені на месенджер Томан із Балі.
Настав час запитати професора про ці розбіжності. Я запрошую його на зустріч, але він відповідає письмово.
«Щодо згаданої справи засудженого Томаша Томана повідомляю, що я підготував звіт для потреб судової справи, я висловлювався щодо цих питань на відкритому засіданні суду. Наголошую, що саме суд приймає рішення про винуватість чи невинуватість. Я наполягаю на своєму висновку, він ґрунтується на моїй багаторічній експериментальній діяльності та експертному досвіді. Ваші запитання вважаю недоречними», – пише Штраус.
Адвокат Міхал Марині, до якого, так само як і до мене, звернувся Томан з індонезійської в’язниці, їх не вважає недоречними. Він також зараз вивчає справу. Він обурений й вважає, що його клієнт став жертвою щонайменше судової помилки, якщо не злочину.
Томаш Томан сидить у камері над своєю справою. Він шукає. Томан прогортує тисячі світлин на сервері для поширення світлин та відео Rajče.cz, але найбільш промовистою, мабуть, є та, що вже є в справі. Дві дівчини сидять перед статуєю і усміхаються в об’єктив. Горішній камінь лежить на конструкції. І досить криво.